Літо 2013 року стало тим самим моментом, коли я змогла здійснити одну з найсміливіших мрій — полетіти на пароплані в Коктебелі.
Ми з подругою приїхали напередодні, заселились у затишний готель, і, вже зранку, з нетерпінням чекали свого польоту. Інструктор чекав нас, а ми вирушили в захоплюючу подорож на Меганом.
Дорога була не з легких: наш маленький «Матиз» спочатку підіймався на вершину, де розташовані вітряки, а потім продовжував шлях по кам’яній грунтовці — і ось ми на самому верху.
Погода, хоч і не була дуже вітряною, все ж дарувала нам шанс піднятися в небо. Інструктор пояснив, що саме через слабкі повітряні потоки на горі Клемент’єва ми не зможемо здійснити політ, тому вирушили на Меганом. І ось тут почалася справжня пригода: ми були серед перших, хто наважився на політ, адже мали свій транспорт і були місцевими.
Моя подруга Ніна полетіла першою — я, звісно, була фотографом. Політ пройшов чудово, а приземлення — м’яким і спокійним. Тепер моя черга!
Я переживала лише про одне — як відриватися від землі, але, коли піднялася, зрозуміла, що це неймовірно легко. Висота не лякала, хоча після кількох невдалих спроб піднятися на бажану висоту, ми приземлилися майже на самому березі моря. І тут почалися перші проблеми: через слабкі повітряні потоки ми не змогли піднятися туди, де стартували. Приземлилися ми доволі вдало, хоча інструктор трохи підвернув ногу, а я встигла обдерти коліно. Але це було моє перше приземлення, і порівняно з усіма пригодами — я вважала це успіхом!
Далі нас чекала інша експедиція — підйом на гору. І тут почалась справжня комедія! Ми вирішили йти в обхід, але шлях міг зайняти близько чотирьох годин. Інструктор вибрав більш прямолінійний шлях, що обіцяло бути не менш екстремальним. Порода гір Меганому була дуже підступною, земля рихла: дощові потоки могли стерти будь-які сліди і навіть змінити ландшафт, тому знайти шлях наверх було складно. Нам вдалося піднятися за півтори години, але це була справжня боротьба з природою. На шляху зустріли декілька людей, серед яких був і хлопець, що ходив абсолютно голий. Ці відлюдні пляжі завжди притягують нудистів, але ми тоді на них не дуже звертали увагу 🙂
У підсумку, хоча мене трохи укачало від тривалого польоту, це був один із найяскравіших моментів того літа. Політ перевищив всі мої очікування, і я не шкодую, що відмовилася від звичного комфорту. Хоча на висоті мене було трохи не по собі, адреналін у крові давав зрозуміти: неважливо, як ти почуваєшся, важливо, що відчуваєш!