Три дні в Будапешті

Це була не перша моя поїздка за кордон, у Європу, але я вважаю її реально першою. Тому що вона перша по безвізу й тому, що ця поїздка була повністю спланована та виконана мною одноосібно. В місто, куди я мріяла поїхати так давно, що навіть вже й не пам’ятала, чому це мені так закортіло.

І ось, 2017, все співпало — довгоочікуваний безвіз, розпродаж квитків від Wizzair. Віришено! Квітки куплено. Документи на біометричний паспорт подано. Тепер потрібно спланувати все, від початку до кінця: знайти житло, почитати як дістатися до міста з аеропорту, знайти хостел, та як провести три дні в Будапешті насичено та нічого не забути.

Взагалі, це був цікавий квест. На Booking.com я знайшла дуже недорогий хостел практично в центрі міста, ще й біля центральної станції метро. Кльово! Але, по приїзду хостел виявився дещо інакшим, чим на фото, в ньому тусувалась більш молодеж років до 25, тобто, тихо там було тільки вдень, коли вся відпочивали від нічних тусовок. Народу у двох кімнатах було багато, а вбиральня всього одна. Отож, хто з ранку встиг, того й капці. Але вражень від поїздки мені це не спаплюжило.
Зате тепер я знаю, ще коли в відгуках пишуть про кльових компанійських ресепшеонистів і це левова частина відгуків, то скоріш за все, броньовати тут житло не варто. Тре уважно читати всі негативні відгуки, і якщо інформація в них повторюється, то скоріш за все, вони відповідають дійсності.

Політ в Будапешт був моїм першим політом на літаку, за більш чим 20 років. Останнього разу я літала з мамою, у Москву на ІЛ-86, коли вчилася в третьому класі. З тієї пори, мені дуже кортіло літати, але все якось не складувалось.
І ось — моя мрія збулася, це було так класно, навіть не вірилось.
В аеропорту Будапешту, по прильоту, мене не перевіряли, спитали, вказуя на мій рюкзачок — “Що, ото й все?”, посміялися та поставили визу.


Почалася сама цікава і зворушлива частина пригоди. Мая англійська, на тій момент була дуже примітивна, але навіть не в цьому річ, мені було дуже страшно взагалі, хоч щось сказати англійською, навіть банальне “сенкс”. Інколи це було незручно, але схоже, тільки мені. До міста доїхала без проблем, хостел знайшла і навіть поселилася в ньому:) Він дійсно був в центрі, в доволі затишному місці тому, що будівлю навпроти ремонтували, все було зачинено і шуму було дуже мало.


Намотувала я по Будапешту не менш 20 км за день тільки пішки, поїздки на транспорті навіть не рахую, бо не зможу. Спочатку з ранку, потім трошки відпочивала, а потім до ночі гуляла та їздила на метро або іншим транспортом. Вечірній Будапешт це дуууже красиво. Громадській транспорт ще одна річ, яка мені сподобалась в Будапешті. В останній день перебування, коли я вже втомилася ходити, купила квиток що діє 24 години та накаталась всіма видами транспорту до всіх відомих мені куточків міста. Знайшла турецьку кафешку, де можна було набрати купу їжі на фіксовану доволі смішну суму, поїздила найстарішими вагончиками метро Будапешту, дісталася до відомих купалень, але купатися не стала. Не люблю я це діло)

А на останок, коли вже вночі їхала до хостела, вирішила вийти на мосту, познімати нічний парламент, і вже вертаючись, випадково потрапила до світло-музичного фонтану.
Їхала до дому з купою вражень, які вже точно ніколи не забуду. Пройшов майже рік, а вони все такі ж яскраві та надихаючи. Далі буде ще багато вражень, сподіваюсь. І я точно ще, можливо й не раз, повернуся до Будапешта, ну поперше — я таки не все подивилася, по друге, я не знайшла зубчастого трамваю, по трете, по цьому 24 годинному білетику можна було покататися на катері по Дунаю, а я то цього не знала! То тре заповнити всі ці пробіли:)


Дивлячись на нічні фото Будапешту, мені хочется знов повернутися туди та зовсім не дивно, чому мені так закортило туди поїхати. Взагалі, мені дуже сподобался мій соло-травел 🙂